Мої вірші найперші, котрі тепер я споминаю

Коли  в  садах  спіли  черешні,
А  липи  тільки  зацвіли,
В  такій  порі  писав  найперші
Я  в  зошити  свої  вірші.
                     Гуділи  бджоли,  пахло  медом,
                     Пісні  співали  солов"ї,
                     На  озері,  неначе  ледом,
                     Кружляли  білі  лебеді.
А  щось  бадьоре  бушувало
В  мойому  серці  і  в  душі.
І  може  слів  ще  бракувало,
Та  я  писав  свої  вірші.
                       Й  думки  ставали  уже  словом,
                       Й  помало  вірш  так  виростав.
                       Для  мене  -  то  було  чудово,
                       Бо  я  про  рідний  край  писав.
Тепер,  як  згадую  минуле
Й  дитячі  роченьки  свої,
То,  наче  знов  мене  вернули,
В  далекі  батьківські  краї.
                         Нині  багато  в  мене  часу
                         І  живі  спогади  й  думки.
                         Й  тому  пишу  про  долю  нашу,
                         Коли  ми  були  молоді.
                                     -    =    -    =    -
А  думки  йдуть,  як  гості  на  подвір"я,
й  щиро  несуть  роки  мої  давні.
Вони  такі  легенькі,  наче  пір"я,
І  звеселяють  не  раз  сумні  дні.
                         Тоді  сідаю  й  пишу  свої  вірші
                         І  не  шукаю  десь  гарненьких  слів.
                         Вони  з  душі  ідуть  усі  не  гірші,
                         Котрі  не  раз  беру  я  навіть  з  снів.
А  кожне  речення  пишу  завжди  мовчазно,
Й  дивлюсь  на  нього  із  різних  боків,
Бо  хочу,  щоб  читач  читав  любязно
І  не  сміявся  із  моїх  рядків.              
                           Хоча,  нехай  сміється,  його  право,
                           Бо  сміх  -  це  радість  й  користь  для  життя.
                           Але  хай  знає,  либитись  -  лукаво,  
                           Бо  не  поет  я,  це  пише  душа.
Ще  і  в  літах  я  й  майже  без  роботи,
А  так  ще  хочу  бути  у  строю.
Тому  й  пишу  без  суму,  без  турботи
Про  все  що  бачу,  чую  й  з  чим  живу.
                               Й  так  мої  дні  проходять  і  минають,
                               В  звичайнім  русі  йдуть  і  не  стають.
                               Вони  земні  закони  добре  знають,
                               Що  раз  народився  і  раз  помру.
Але  про  це  не  будем  говорити.
Живім  й  радіймо  своїм  кожним  днем.
Стараймось  хоч  маленький  слід  лишити,
бо  в  інший  світ  нічого  не  візьмем.  
                                     

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2018
автор: Дашавський поет