З величальних слів
Вірші стали вузлами тиші.
Не розв’язати, не розрубати.
Лиш відмовчати.
Всіма мовами, на які спроможна
Свідомість цього перехідного стану,
Що зветься життям.
Мова чуття привідчиняє
Нові двері,
Мовчки дивлюся крізь
Шпарину.
Там – синя лінія моря.
Часу не варто гаяти,
Берег стомився чекати,
Я лягаю на дно,
Воно лащиться, мов зголоднілий кіт.
Нарешті тепло не пахне морозяним снігом.
Нарешті мені не болить
Від безслів’я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789867
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2018
автор: Олена Ганько