Зрада

А  зрада  серце  обпіка  вогнем,
Наче  мечем  пронизує  все  тіло
Та,  мов  лещатами  стискає  душу  ще,
Тоді  стоїш,  немов  закам"янілий.

Немає  слів,  солоні  сльози  лиш,
Мовби  гірку  отруту  ти  ковтаєш,
Образа  в  горлі  вже  клубком  стоїть,
Все  душить,  душить  і  не  відпускає.

-Та  заспокойся,  -  кажеш  сам  собі,  -
Не  тільки  ти,  в  нас  зраджених  немало,
Ще  усміхнеться  доленька  тобі
Й  щасливим  також  будеш  почуватись.

Минає  час.Поволі  біль  втиха,
Та  сонце  радості  зійде,  загоїть  рану.
Зрідка  його  усе  ж  ти  відчуваєш,
Бо  спомин  давній,  мов  ножем  штрика.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789643
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.04.2018
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський