На час відпустки хтось планує море,
Когось високо в гори завело,
А я спішу на чуднівські простори,
У край дитинства, у своє село.
Бейзимівка – як пісня колискова,
Тут мої перші кроки і слова.
Її серцебиття не випадково
Я чую скрізь, куди б не забрела.
Ще на під’їзді до стежин знайомих,
Що пішки не один сходила раз,
Відходять всі тривоги, біль і втома,
На мить якусь забувши точний час.
Лишень відкрию хвіртку на подвір’я,
Як радісно хвостом виляє пес,
А із-за хати літнє надвечір’я
Горить багряним заревом небес.
Красуні сливи нахиляють віти,
Солодкий скуштувати просять плід.
І чванькувато виглядає з квітів
Рудий, як сонце, наш старезний кіт.
Перед очима в спогадах зринає,
Неначе вчора в білім фартушці,
Мене матуся в школу проводжає
Із ніжним поцілунком на щоці.
А ще згадалось, в лузі перед хатою
Збиралися для ігор дітлахи.
Ми всі тоді здавалися крилатими,
Минаючи кропиву й реп’яхи.
Ті спогади дорогою щасливою
Гортають плівку, як старе кіно.
Отямившись, накриє наче зливою,
О Боже, як же все давно було.
Пройдуся до ставка, в траві присяду,
Спливає швидко, як роки, вода.
Знаходжу в тиші для душі розраду,
Лиш тут вона навіки молода.
Ніколи в світі не зречусь любові,
Яка дана з народження мені,
Ні до людей, що рідні є по крові,
Ні до місцин у рідній стороні.
Якою б не була подальша доля,
Куди б вона мене не завела,
Шляхи зійдуться до землі святої,
До серцю найдорожчого села.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789479
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.04.2018
автор: Світлана Вітер