Сивіють рано наші матері:
Синочки ж їхні у борні згорають…
Чи розуміють це ті, що вгорі,
Як туга серце материнське крає?
Хтось двадцять мав, а хтось – за п’ятдесят…
Війна про вік ніколи н питає,
А особливий має вона сад,
Де лиш хрести… Й вітри на них ридають.
Допоки будуть гинуть молоді
Й з посрібленим чолом солдати наші?
Хтось був учитель, медик чи водій…
Скільком політ життя спинила Раша?
А кожна смерть – не тільки в серці біль –
Душа прошита кулею навіки,
Й тече життя матусине в журбі,
Хоч син її став справжнім чоловіком.
В війни завжди криваво-чорний слід –
Він землі й душі навпіл роздирає…
Коли ж це зрозуміє, врешті, світ,
Що доля завойовників карає?!
21.04.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789400
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.04.2018
автор: Ганна Верес