* * *
Щось би зліпив чи написав,
Та хтось у мене час забрав
Й не хоче вперто так віддати.
Мені й не треба так багато,
Якусь там хвильку чи то мить,
Коли так дуже закортить.
Коли щось в пам’яті зринає
І те минуле там чекає,
І ніби кличе повернутись,
І щось згадати призабуте,
Не для когось це, лиш для себе.
Завжди у чомусь є потреба,
Не для грошей це, а ні слави,
Хай не попутає лукавий.
Лиш добрим словом, щирим серцем,
Я зачерпну води відерце
З тої бездонної криниці,
Що звати рідною годиться.
Із тої мови, що кохаю,
Що з нею сонце зустрічаю
І місяць в небі і ясні зорі,
Хай тільки слово хтось промовить,
Хтось в сивих скронях чи дитя.
Бо слово кожне – це життя.
Був час для нього народитись,
У мові тій життя прожити,
Померти тут чи стати вічним.
То я хоч слово возвеличу,
Не загублю, мов Каїн душу.
Тому і час шукати мушу.
Якщо не в день, то в пізній вечір
Складу проблеми всі за плечі,
Хай підождуть, не все так зразу.
Я краще слово якесь скажу
Чи десь запишу на листочку,
Сховаю в тихому куточку,
Нехай поспить. Бо ще не час,
Щоб розпинали разом нас.
Нехай змужніє, підросте,
На ноги встане. І про те,
Що я колись не зміг сказати
І так багато в житті втратив,
Воно промовить за обох
І хай за все простить нам Бог,
Що може десь й колись згрішили.
Щось після себе залишили.
Для тих, хто прийде після нас,
Хай кожний знайде там свій час.
19.10.2005 (Михайло Чир)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789265
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2018
автор: Михайло Чир