Ти рано, рано посивів,
Не знаю де тебе змінили.
Може Чорнобиль так зумів,
Як ви аварію гасили.
Пів року в пеклі був там й ти.
Здоровим йшов, як офіцер запасу,
Щоб монстра осідлати й не дати
Повзти землею, мов пияк до квасу.
Всі знають, що важкі були ті дні.
Та ви ішли по зову свого серця,
Щоб була радість й сонце на землі,
Ви рвались прометеями до жерця.
Не думали про себе ні на мить.
Літали, мов орли, і серед ночі.
Одна мета - гасити, що горить,
Хоч омивав вам піт лице і очі.
Й притих таки Чорнобиль, як змія,
Та він живий і дихає ще нині.
І не сльоза сіяє з відтіля,
А нагла смерть, щоб шкодити людині.
І ви набрались, вірю, там біди.
Ти посивів не з горя й не від страху.
Тебе ті дні у фарбу завели
Й, немов Махну, наділи цю папаху.
Як би не ви, - пів світу би горіло
Й на пів Землі не було би життя.
І сонце би потухло, затемніло,
А для дітей не було б майбуття.
Тому, повір, ми всіх вас поважаєм
І молимось до Господа щодня.
Живих і мертвих в душах зберігаєм, -
Заради вас цвіте тепер Земля.
То не стидайсь, що сивина у тебе,
Бо ти змужнів, як лицар, у вогні.
Ви за народ йшли, не лише за себе
І вийшли переможцями в борні.
Хоч славою вас так й не наділили,
А часом забувають, що й живі,
Але ж то ви віддали свої сили,
Щоб ми щасливо жили на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2018
автор: Дашавський поет