Ще вчора брунькувалось деревце,
Надіями про пишні лати грілось.
А нині ось залистилося все.
Прибралось, підтяглось, зазеленілось.
Коли ж устигло? Не було – і є,
Неначе хтось махнув чарівним жезлом.
Ставок із хмарки радо воду п’є.
Гойдає пузом сивим, здоровезним.
Черемха зняла білий гольф, проте
Бузок поскрізь фіалково розквітнув,
Вдягла кульбабка плаття золоте –
Цілує травку первісну тендітно.
Грім уночі свій голос показав,
І з лука Блискавиця постріляла.
А сонце, знявши з тім’я картуза,
Землі вклонилось, день поцілувало.
Весна співає, піднесла брову.
Бджола почула – піруетить в лузі.
Майстерно травень теше булаву.
За кілька днів стрічаймо його, друзі.
Піруетить - робить піруети - оберти (в балеті).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789147
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.04.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)