Скільки себе пам"ятає, вона вишиває.Від кого навчилася?Уже й не знає.
Мабуть передалося з молоком матері.Бо в родині їхній усі жінки займалися
цим рукоділлям.І мама, і бабуся, усі тітки та сестри.
Давно нема уже матінки, тим більше бабусі.Але їхні вишиванки Тетяна бе-
реже, як найдорожчу реліквію.Та й сама уже вишила чимало.Блузи, сороч-
ки і собі й доньці та онучкам, яких у неї четверо.Навіть маленькій правнучці Тетянці, яку й назвали в її честь, теж сорочечку вишила.
У хаті в цієї жінки теж все у вишиванках.Коли дивишся на стіл, то таке
враження, ніби хтось необережно розсипав ягоди калини.Та це скатертина
так розшита.Подушки, серветки, навіть килими й килимові доріжки - усе
квітує вишиванками.Ступаєш по підлозі, наче ідеш полем чи лугом, скрізь
ромашки, м"ята, незабудки та барвінок.І не віриться, що це так майстерно
вишита килимова доріжка.А скільки вишиваних рушників!Багато із них Тетяна Олексіївна подарувала у місцевий храм.І білі, і темні.Але всі такі чудові.А ще ікони.Усе це витвір рук сільської майстрині.
Красувалися її роботи і на районних та обласних виставках народно-прик-
ладного мистецтва.Має вона чимало відзнак.Та найбільшою втіхою для неї
є те, що є кому передати своє знання та вміння.Старші онучки теж захоп-
люються цим рукоділлям.Уже й бабусі дарують свої роботи.Знають, що
це для неї найбільша радість та задоволення.
І тішиться творча душа сільської літньої жінки, що мистецтво вишивання
не зникне, понесуть його в життя її нащадки.Ця краса зачаровуватиме
й радуватиме наступні покоління.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2018
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський