Осінь не дуже любила спеку і тому усе літо вона проводила у своєму улюбленому прохолодному містечку – на скупченні сірого хмаровиння. Іноді, коли ставало дуже спекотно, вона полюбляла бавитися, скакати з однієї хмари на іншу, розгойдуватися та бешкетувати. І тоді її небесні кораблі починали зіштовхуватися між собою, і з них із потужнім гуркотом сипалися блискавки, а потім починалася сильна злива. Якось удень, мляво потягуючись на м’якенькій подушці із невагомих краплинок, Осінь зауважила, що до її сіреньких повітряних баранців приєдналося якесь дивне рожеве ягня.
- Ти ще звідки узялася? Раніше тут тебе не було. Щось не пригадую таку чудернацьку особу.
- Мене п’ридмухати Західний Віте’р, пані. Я п’рилетіти з Північна Аме’рика, - З дивним іноземним акцентом відвернула рум’янощока гостя кольору фрез.
- Нічого собі! От би й мені побачити, яка вона ця Америка. Хіба що одним оком глянути. І хто там живе? Мабуть, не такі добрі люди, як у нас в Україні. Ось, тут, мене, наприклад, люблять, поважають, завжди у гості зазивають. Щоб врожаї хороші вродили, щоб жито було міцне і повнозернисте, щоб яблука, груші та сливи наливалися та спіліли смачними для насолоди малечі, щоб калина, порічка, горобина, смородина, аґрус та інші ягоди дарували міцне здоров’я на наступний рік, щоб у річках водилося багато риби, а дерева зеленіли, червоніли, майоріли строкатим листячком, щоб я усе прикрашала та приносила усім радість і добробут.
- Ну, як бажаєте, можем поїхати у Аме’рика ‘разом. Томо’р’роу монінг айм гоінг бек вей. Віте’р обіцяти мене підкинути.
«Декілька слів не розібрати, бо вони, мабуть, на американській мові, але, я так розумію, що скоро вона летітиме додому за допомогою іншого мого приятеля – Східного Вітра. Бо як же ж інакше вирушити у зворотну путь?» - Так собі подумала Осінь, але ми ж з вами знаємо, що американської мови не існує, а є англійська, якою і розмовляють в Америці.
Рано вранці Осінь вирушила у подорож. Вона із нетерпінням чекала нових пригод. Сіла на рожеву хмаринку і полетіла. У Нью-Йорку вона побачила, як діти граються у квача, а дорослі ідуть на роботу. Усі заклопотані своїми справами, ніхто не радіє її появі, як на батьківщині. Неподобство! І накрила їх Осінь рясним дощиком: умить всі порозбігалися, нікого не лишилося на вулиці. Засумувала Осінь. Адже вона лише хотіла погратися в квача разом з усіма. Але потім посміхнулася, витерла сльози та прикрасила дерева різними кольорами: червоним, жовтим, помаранчевим. Тут вже всі люди повернулися на вулиці із посмішками радості, бо їм було приємно відчувати тепло осіннього лагідного сонечка, бачити таку різнобарвну красу. І відчула Осінь, що в Америці люди такі ж, як в Україні: добрі, щирі та веселі. Упіймавши за хвіст бешкетника Західного Вітерця, який раптово з’явився нізвідки, полетіла додому. Адже, як то кажуть: «У гостях добре, а вдома все ж краще».
2016 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788717
Рубрика: Дитячі віршики
дата надходження 23.04.2018
автор: Галина Верд