Із льоду серце в грудях, кришталевий подих,
В очах сніжинки сяють, іній на вустах,
І дивна схожість з нею…Неймовірна схожість
З видінням милим тим, що снилось в грішних снах!
Північне біле сонце сніжної пустелі,
В холоднім погляді завихрена зима…
Так звідки ж родом ти? Де твій поріг оселі,
З яких країв чужих до мене знов прийшла?
Хто ж ти насправді є? Кохання чи видіння?
Від твого дотику по жилах стигне кров…
Якесь чарівне в тебе відьомське уміння,
Робити так, щоб не зажив на серці шов.
До чого прагнеш ти…Убити чи кохати?
Зробити кригою безсмертною й мене?
Чи просто хочеш у колекцію забрати,
Гаряче серце, що тобою лиш живе.
А, як надалі буду жити я без серця?
Душа без пристані, мов човен вмерзне в лід,
Й бездушний образ мій з розбитого люстерця
У задзеркаллі знов шукатиме твій слід…
Та чим би завтра не закінчилась ця битва,
Нічна примара ти, чи з плоті, як ми всі,
Я поверну все те, на що ти заслужила…
До краплі все…Крім згустку змерзлої душі.
Можливо хтось ще розігріє бідне серце,
Вогонь розпалить у розхристаній душі…
Я ж замерзаючи, відлигою не вперше,
Зустріну з усмішкою сонце на весні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2018
автор: Ярослав Ланьо