Марії Тихонівні (Сусідці присвячую)

Вставала  з  сонцем,  падала  з  зорею  ––

Така  нехитра  доля  удови…

Хлоп’яток  двоє  дибали  за  нею  –

Ланцюг  недолі  шлях  її  обвив.

Вона  ж  жила,  трудилась,  не  здавалась,

Ховала  тугу  аж  на  дно  душі,

Й  хоч  очі  чоловічі  задивлялись,

Не  ризикнула:  діти  ж  їм  чужі.

Косила  і  рубала,  і  пиляла,

Рукам  її  підвладне  було  все.

Про  її  сльози  лиш  подушка  знала,

Та  морщилось  без  радості  лице.


На  світ  дивились  жінки  світлі  очі,

Шукаючи  розради  у  красі…  

Тікали  дні,  хмеліли  смутком  ночі,

Іскрився  іній  у  тугій  косі.

Добра  у  ній  невипита  криниця,

Якої  вистачало  на  усіх.

Не  раз  батьки  й  сестра  їй  буде  сниться,

Може,  за  рід  спокутувала  гріх.


Життя  промчало,  мов  гривасті  коні,

Стомились  руки,  ноги,  та  не  дух.

Такою  вона  буде  і  до  скону,

Бо  з  роду  й  покоління  відчайдух,

Що  знало  і  дитинство  полинове,

І  горя  смак  з  любов’ю  пополам…

І  товпляться  думки  про  неї  знову:

Душі  такій,  рукам  таким  хвала!
12.04.2018.

Ганна  Верес    (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788313
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.04.2018
автор: Ганна Верес