Увірвався вечір в душу,
Полоснув серпом по шрамах,
Зашкарублих непорушно
Наче викувана брама.
Із коленого металу,
Із іронії чи люті,
Щоб сховати від потали
Зерна правди не забуті,
Вони висіяні в землю
Та слізьми политі рясно
Що ж гірчать плоди на стеблах?
Мабуть, сіялись невчасно,
Не на тій був місяць фазі,
Надто гострий, надто срібний,
Вечір. Згадані образи…
Застарілі й непотрібні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788244
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.04.2018
автор: Надясемена