Все починалося з весни, із юності, горіння,
Надій крилатих, мрій і сподівання,
Із ніжності, невинності, цвітіння,
Із щирого і чистого кохання.
А за весною літо нагодилось,
Коли людина зіп’ялась на ноги,
Перед очима - сто нових шляхів відкрилось,
Ступивши на чужі, незвідані пороги.
В турботах про оселю та родину,
Підкралась щедра осінь непомітно,
Не встиг з дитини виховать людину -
А старість дивиться в вікно привітно.
Щось не зробив – не встиг просто зробити,
Щось не сказав – про що сказати слід,
Але і сам навчивсь й дітей навчив любити,
І тільки цим, вже по собі залишив слід.
Однак, не все відновленню підвладне,
Не бачимо і виходу з пітьми,
І переконуємось, що не завжди ладні,
У всьому, залишатися людьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788036
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.04.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч