Заплітає доля вузлики на серці,
І мережить дивом пройдені стежки,
То сміється щастям в радості веселці,
То веде до суму й болю навпрошки…
Розстеля під ноги камінці блискучі,
Та колючі терни розсипа між тим,
То підносить вгору, то кида болюче,
То осяє світлом, то застелить дим.
Іноді буває крихту дасть надії,
Промінцем поманить ваблячи вперед.
Потім поламає криленята мрії,
Кине ложку дьогтю, зіпсувавши мед…
Надягне на очі диво - окуляри,
Барвами в рожеве розфарбує світ,
Щоб болючіш серцю відчувать удари,
Душу гартувати у навалі бід.
Заплітає доля вузлики на серці,
По житті дорогах скільки літ веде,
Як на полі ратнім і у вічнім герці,
Щиро вдячна долі – вибрала мене!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2018
автор: Наталка Долинська