Блищить вже сяйво за горою,
Село проснулося, гуде.
Косар в підгір"ї вже косою
Мереживо з трави плнте.
А в низ із самої вершини
Струмок видзвонює між скель.
Він живить гори і долини
І дає воду для пустель.
А між кущів, як тінь тремтлива,
У тій ранковій тишині,
З"вилась дівчина вродлива
Й пішла туди, де косарі.
В одній руці жбан з рідиною,
В другій продукти запашні...
Їй би присісти під горою
Й слухать, як трелять солов"ї.
Та вона йде туди, де милий
Кладе в покоси тринь-траву.
напевно він уже безсилий,
Тому любов несе йому.
Вона притулиться до нього
У сяйві сонячнім на мить.
Віддасть серденька йому свого,
Напоїть й щиро накормить.
А він, хоч змучений косою,
Пригорне милу до грудей,
Й любитиметься з молодою
Й не повстидається людей.
Вона не жінка ще у нього,
Але засватана давно.
Тому віддала б серця свого
І він для неї заодно.
Минали дні в селі в роботі.
Давно вже й сіно у скирті...
Апід вінець у цій суботі
Стануть у парі молоді.
Отой хлопчина з полонини,
Що косив трави запашні
І та дівчина, як калина,
Що була там, де косарі.
Весілля всім селом згуляють,
Й "гірко" лунатиме для них.
Навіть і гори заспівають -
На щастя, любов теж для них.
І хай їм буде небо ясним
І сяє сонечко завжди.
І все життя буде прекрасним,
Без негараздів і біди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2018
автор: Дашавський поет