Споконвіку вкраїнці любили калину
Кущі ці садили біля хати, в садку…
Грона квітів її прикрашали долину
Процвітали у кожнім вкраїнськім кутку.
Вишивають майстрині калину в узорах
На оселях у диво- малюнках вона.
Вся земля у калині, як небо у зорях…
Благодатна для неї тут земля і вода.
Пестить сонечко ніжність калини і вроду
їй чарівний дарують cвій спів солов'ї
Калина - оберіг для сімї і народу.
Складають про неї і легенди й пісні.
З неї пензлі художників диво творили…
Українка про неї писала й Кобзар…
Лікарі дар цілющий в народі хвалили…
А пісні про калину сягали до хмар.
Про відданість й гордість її непідкупну,
Про біль і тривоги у нелегкі часи,
Про незламність і мужність її неприступну,
І багряних листочків осінню красу.
Незрівнянно красива в вінку України…
ЇЇ врода дівоча для втіхи сердець
Так вразливо сприймала життя переміни…
Вона завжди жила, немов справжній борець.
Від легкого і тихого подиху вітру,
Лине пісня сумна… то життя її плин…
Про татар, що вбивали народ наш і віру,
гнали в чужи́ну… сіяли в ду́ші полин…
Про дівчат, що тікали в ліси від полону,
Замість неволі, вибрали смерть в болота́х…
В цвіт калина ввібрала сльозу їх солону
А над нею тужливо кружляв чорний птах…
Підіймала калинонька гілоньки-крила…
Захистити благала Всевишнього знов,
Бо ворожа чума рідну землю накрила
І у кольорі ягід – невинная кров...
Кулі і гради знищують все у руїни…
Навколо калини дим і попіл лежить…
Молитвами землю рятує своїми...
А сльоза немов свічка у храмі тремтить.
Закликає вона матерів всього світу,
Чиї діти вступили в ганебну війну.
Не ламати вкраїнського раннього цвіту,
Показати синам війни страшну ціну...
Де хліба колосились, рясніють могили...
Ті, що живі - птахи безпорадні без крил.
Пустки в сірих будинках розбитих, похилих...
І погляд калини, до життя повний сил.
Про скривджену душу пісня лине гучніше...
ЇЇ стійкість - незламного духу взірець.
Серце калини б’ється щоразу сильніше,
Пломеніють у кетягах сотні сердець…
Нездоланна вона, її мужність і воля…
Не під силу убити її ворогам...
Ще всміхнеться під сонцем калиноньки доля,
Рясно заквітне, даруючи заповідь нам:
"Бержіть і шануйте свою землю і волю
Свою віру і мову, та батьківський дім.
То ніколи не будемо в рабстві й неволі
І наші нащадки будуть щасливі на ній!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787465
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2018
автор: Любов Таборовець