Нам здається, далеко палає війна

Нам  здається,  далеко  палає  війна,
Нам  здаються  далекими  ці  за  життя  перегони,
Пролітають  на  Північ  над  нами  із  Півдня  прокльони,
Що  твориться  на  Сході?    Це  просто  біда  …

До  снаги  лиш  плестися  в  хвості  наджорстокої  долі,
За  дрібні  мідяки  продавати  всі  залишки  волі,
Немов  зграя  голодних  вовків  накидатись  на  все,  що  супроти,
Ще  й  кричать  безтілесні,  проплачені  телепні  –  боти  …

А  найбільша  проблема  –  мовчазні  не  сотні,  мільйони
І  байдужі  мільйонам  сирійські  прокльони,
І  байдужа  ота  українська  журба,
Десь  на  півночі  біситься  дика  товпа  …

А  товпі  до  вподоби  ласкати  бездушну  ракету,
У  товпи  завивання  чи  крик.  Хтось  впирався,  та  звик.
Там  до  нині  махає  рука  над  кашкетом,
І  новий  мужичок  осідлав  броньовик  …

А  що  скаже  Землі  сама  справжня  жіноча  душа?
А  кому  це  сказати?  Душевна  краса  і  якісь  небеса?
Вона  їм  і  вірші,  і  букети  усіх  найпрекрасніших  квітів.
Але  їм  то  дарма.  Їм  потрібна  війна.

Тільки  щось  ті  осліплі  кроти  вже  не  бачать,
Що  ті  очі  жіночі  так  сильно  і  боляче  плачуть.
Ще  не  віриться,  але  у  темряви  теж  є  кордони.
І  цей  світ  -  не  в’язниця.    Їм  хотілось,  але  ...  не  поділиш  на  зони.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786896
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.04.2018
автор: Дружня рука