Перебиті хмарини
І розстріляний сад,
Сонцю прямо на спину,
Люди кидають «Град».
Може, це тільки сниться?
Може, це парадокс?
Ні, ці мічені птиці,
Лиш війни передоз…
Закривавлений ранок,
Не умиєш нічим,
Кожен кинутий ганок,
Сам собі пілігрим.
Виє пес одноокий,
Хазяїв-бо нема.
Його слід одинокий,
Зализала зима…
Вже весніє, весніє,
Люди нищать людей,
На життя, на надію,
Пошукайте статтей.
В каламбурах законів,
Їх немає ніде.
Ранок в росяних конях,
Десь в отавах бреде.
А отут – щогодини,
Міни падають в сад,
Сонцю прямо на спину,
Люди кидають «Град»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786748
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.04.2018
автор: Стяг