«У кожній людині є сонце,
Лиш не гасіть його»
Тобі дозволяю погрітись
В протуберанцях мого.
Воно у мене спекотніше
Від твого – в тисячу крат.
Шкода, не лишив нотабене,
Коли пив цикуту Сократ:
Про сонця, що сяють різно,
Як і серця людські,
Бувають й кохання пізні
Бурхливі, мов води гірські.
Шляхетність запалить серце,
А ницість його спопелить…
Шкода, що немає Сократа,
Він людству потрібен в цю мить.
Коли римське сонце ранкове
Заплуталось в гілках олив
Філософ пив пахощі раю
Востаннє із ним говорив…
Один має серце гаряче,
А в іншого зчерствіло геть,
Щоб Сонце своє не затьмарить
Все ж краще вибрати Смерть.
«У кожній людині є сонце,
Тож, не гасіть його!»
Ходіть по траві босоніж,
І слухайтесь серця свого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786699
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.04.2018
автор: Лариса Чорноус