У твоїй долi

У  твоїй  долі,  я  запізніла  попутниця,
тому  і  призначено  моїм  почуттям  мучитися.
Не  чекала,  що  крок  до  тебе  буде
відстанню  в  Життя.
Навіщо  ти  руки  розтискав,
що  розтану,  як  бузковий  туман,  не  чекав.
Що  вогнище  любові  в  Душі  своїй  гасити  не  стану,
ти  не  знав.
На  твоє  зелене  світло,  я  не  встигала,
але  любов  свою  я  не  вкрала.
На  жовтий,  в  очікуванні  зупинилася,
з  розрахунку  на  Долі  милість.
Тепер  горить  тільки  червоне  світло,
заквапилася  порушити  правила  руху
до  знемоги.
Нерозділене  почуття  сильно  мучить,
розжареним  залізом  мітить  Душу.
Не  відпущу  тебе  з  серця,
як  солодку  ману,
вистраждала  в  глибині  Душі,
тому  і  не  соромлюся  його  глибини.
Цьому  почуттю  не  дуже  рада  -
важка  запізніла  нагорода.
Воно  -  бажана  отрута,
нездійсненої  мрії,
воно  -  солодкість,  як  гіркий  мед,
воно  -  боязкості  жменя,
як  догорілого  заходу  полум'яне  тремтіння.
Я  виявилось,  зовсім  не  подарунок,
любові  захотіла  ледянящую  кров.
Зрозумій  мене  Душею,  і  не  розпинай  серця,
що  любить  тебе  до  кінця
на  межі  життєвого  вінця.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2018
автор: Svitlana_Belyakova