Не дивись зневажливо в очі,
Гострим словом її не штурляй.
Вона й так вже мов потороча,
Все шукає загублений Рай…
І плекає у серці мрію,
Не про зірки з небес. О ні!
А про того, хто душу зігріє,
Одиноку душу її…
Ти не грайся з нею… Не треба.
Бо вона ж ще жива, болить…
Подаруй їй ковточок неба,
Подаруй, просто неба блакить!
Запали у очах надію,
Поверни їй віру в людей!
І повір вже вона зуміє
Теплотою наповнить твій день…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2018
автор: Наталка Долинська