Летіла з нього, як зі скелі
стрімко
обличчям до підніжжя,
щоб пнутись догори
знову.
Котом гойдалась йому на плечах,
завмирала.
Птицею дослуховувалась йому серця,
чи покинути, як покидають гнізда, нори, затишок,
як стають самітниками на цей час
тільки для того, щоб потім знову
і знову повертатись,
щоб бути тими, хто назавжди.
І все ж не вірити у це "назавжди" настільки,
щоб піддавати один одного поверненням,
проростанням,
піддаватись цьому тяжінню
живої до живого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2018
автор: Маріанна Вдовиковська