Ненька рідна, серце миле...
- Я приїхала... Стрічай!
Вже твоє волосся сиве...
- Ти моє життя... і рай!
- Упаду тобі на груди...
Заридаю, як дитя...
У дитинство, знають люди,
Вже немає вороття.
Час летить... Зігнулась вишня
На старий похилий тин.
- Не відновиться... Ми грішні...
Думи... наче той полин.
Осені краса торішня
Так торкалася сердець!..
Зникло все... - Тепер ось... вишня...
- Та ще є час! Не кінець!..
Он дивись, матусю, хмари...
Лине туга і печаль...
Зникнуть швидко всі примари...
Вітерець прогонить вдаль!
Все осяде десь туманом,
Завершивши свій політ...
- Все в нас добре! Чуєш, мамо?!
Ще обнімемо цей світ!..
- Я без тебе... так сумую!!!
Хочу поряд щоб жила...
- Рідну неню розцілую...
Й до свого візьму крила.
Буду довго розмовляти...
Чути шепіт ранніх зір...
- Тими зорями сіяти...
з ніжністю... - Повір!
І поїхали в Сузір`я
Рахувати Зірочки...
- Скільки Бог кому відміряв?..
То вже зайві балачки.
5.04.2018 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2018
автор: Любов Вишневецька