Стою над прірвою й дивлюсь як гине час,
крижиною той на осонні тане,
а з-за хмарини тихо лине вальс –
то вічність грає на фортепіано.
Секунди падають, хвилини і… роки,
летять в безодню, як осіннє листя.
І зазирають в урвище зірки,
їм теж не спиться в космосі імлистім.
Триклятий час, його не зупинить,
сльозою все між пальців утікає.
Тече й тече, не стане ні на мить,
моргнуть не встиг – піввіку вже немає…
Життя – немов стрімкий метеорит,
що навпіл небо в темряві розітне.
Але без митей тих яскравий світ
побляк би й зовсім став одноманітним.
03.04.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785965
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.04.2018
автор: Олександр Мачула