Нарешті весна! Нарешті бубнявіє перша брунька!
Нуртують жагучі соки невтримано догори.
Земля простягає спрагло до сонця замерзлі руки.
Запрошують світ до танцю звеснілі нараз вітри.
Уперше долає морок ще зовсім дрібний підсніжник,
розбурхуючи довкола левади п'янких надій.
Бринить моріжком яскравим полів кострубатий ліжник
і котики затівають щось змовницьке на вербі.
А як салютують в лісі шпаки, коли ранок сходить!
Як клепчуть старі лелеки, пізнавши гніздо своє!
Вклоняються ґаздам зовсім ще голі зі сну городи,
засвідчуючи на тому - причина до здибань є.
І, Господи, як же добре, коли й у тобі на ве́сну
вибруньчується щось гарне, жадаючи розцвісти.
Бо трошки ще й Воскресіння, ще хвилька і світ воскресне,
ще зовсім краплинка часу і духом воскреснеш ти.
3.04.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785892
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2018
автор: Леся Геник