Не цурайтеся рідного дому,
Мови і пісні, землі,
Бо не помітно в віку молодому
але відчується все це на старості літ.
Можна відрізати всю пуповину
Й покинути без вороття,
Та в старості біль і провина
Виверне душу й прийде каяття.
Ти каятись будеш до скону,
Що землю покинув й свій дім
І серце болітиме і без зупину
Й вернутись нема куди й з ким.
Де закопали твою пуповину
Ти плюнув на все й розтоптав,
Ти рідне покинув, в чужину полинув,
Бо думав чужина замінить твій Край.
Немає в чужині там рідної мови
І пісня звучить там чужа,
Не пахнуть покоси, як в рідному полі,
І на чужині там доля сумна.
Бувають в житті такі миті відчаю,
Що хочеться кинути все
Й полинуть туди, до рідного краю
Можливо хтось рідний чекає тебе.
Чекає тебе твоя хата
І стежка вузенька в саду,
Чекає старенька там мати
Щодень виглядає дитину свою.
Тож прошу вас , друзі мої дорогії,
Не ріжте все зразу й з плеча,
Як їдете в далеч, то майте надію,
Що треба буде повернутись здаля.
І треба, щоб було це місце родинне,
Куточок дитинства твого,
Бо час так біжить беззупинно
Далеко від дому й так бракне його.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2018
автор: lileia