Я ВТОМИЛАСЬ ВІД ДОРІГ
Щодень, із сходом сонця прокидаюсь...
молюсь, за родину, Україну щиро Богу,
так швидко біжить час а куди не знаю?
виміряю кілометри довжелезну дорогу.
Я втомилась від доріг галасливого світу...
до кривавих мозолів забила свої ноги,
ще не зима ,не осінь, а тільки квітне літо...
задихаюсь,без кисню іти по терні ,що коле...
Іду, іду до місця , що позначено на карті...
від тепла зашкалює градус обливає піт в жару,
добре ,що Янгел -Охоронець стоїть на варті-
виведе, із тупіку , щоб відпочити на ходу.
Я втомилась від пройдених доріг у житті...
від праці себе загнала, як заїзджений кінь,
живу ,працюю ,шоб віддати борги на землі-
і тримаю, все на плечах ,щоб досягти ціль.
Не так легко одинокій злетіти до вершин...
я не прагну,визнання лавровий вінець і славу
а як пташка, шукаю крихту хліба, а не полин...
духовні скарби, високе небо- райдужну заграву.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785602
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.04.2018
автор: Чайківчанка