Вишневим краєм, берегом Сули
Історія несе мене стрілою.
Століття, ніби поруч, відгули.
А ще – бабуся тут була малою !
Машина часу ! Бачу все немов :
Задуманий до школи йде щоранку
Учитель – він із учнями знайшов
Людей палеолітових стоянку.
Його горіння славне і урок,
Підземних ходів знахідки чудові
І Городок ! Згадав цей Городок
Письменник древній у своєму “ Слові ” !..
Батиїв скільки марило цим краєм,
Лишало зовсім не квітучий слід !
Стріла монгольська, бачу, доганяє
Чиєсь життя, любов і родовід !
Та вбити ще не значило скорити !
Хоч хто не гнув простого чоловіка ?
Богданів дуб до неба тягне віти,
Печатка ще на ньому не велика.
…Величний замок чув церковний дзвін,
“ Зорю вечірню “ голосом Гладкого !
А селянин, звичайний селянин,
Парк закладав і заробляв “ нічого “ !
Як зашумить небачена краса,
Квітучий, різнобарвний океан !..
В простій хатині мріяв і писав
Учитель теж – Васильченко Степан.
Читати вчив збідоване село,
Колгоспне вже, голодне, напівголе,
Поет і друг Авраменко Павло,
Ще – краєзнавець і директор школи…
Віками край і вишнями пропах !
Люд – чорноземом ! І цікава справа :
Є в нього академік по грунтах,
Історик свій, історія і слава !..
Учителько, з прийдешніми роками
Чудесна Ваша праця не загине !
Крізь час схиляюсь вдячно перед Вами,
Святого Риму* вічна Берегине !
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2018
автор: Оксана Осовська