Як струни рвуться на гитарі,
Так само крається душа.
Прийшла й на мене тая кара,
Що чатувала ще здавна.
Яка чекала ще відтоді,
Коли,мов тріску по воді,
Несло мене життям по сходах
Заввишки майже в три версти.
Підняло високо і легко,
Немов пір,їнку ту малу.
А потім,подивившись зверхньо,
Уклало зверхності ціну.
І той кредит,як меч Дамоклів,
Весь час підштурхував мене.
Хоча здавалося на сон це:
Ось-ось прокинусь,все мене.
Та ні, за все треба платити
За зраду, нелюбов й любов.
За кожну помилку. Й щомиті
Робити помилки ті знов.
Іти життям,іти до смерті,
Яка платньою є за гріх.
Але життям іти уперто,
Щоби сказать:"Я переміг".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785470
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.04.2018
автор: Анжела Хаджибейська