Я себе загубила у просторі мрій,
В незбагненності суті людської.
Десь, далеко, в безодності вічних надій,
Ніде більше немає такої.
Лине подих акордів, з роялю зліта,
І у вись підлітає до неба,
Із грозою і леготом плинуть літа,
Та і з цим сперечатись не треба.
У тривожних сонетах зникає «вона»,
Не шукаючи вірного змісту.
Нісенітниці пише на клапті життя,
Що не мають конкретного вмісту.
У сполохану душу ховається страх,
Він, руйнує приховану ласку.
Із прадавніх законів, що спалені в прах,
Знову пише нечувану казку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785438
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч