[b]Якщо кохати, то вже до скону.
Якщо кохатися, то до ранку.
Мені б писати з тебе ікону
І кожну втілити забаганку.
Мені б зарадити всім напастям.
Забрати біль твій. Хоча б частину.
І обіймати, і звати Щастям.
І пригортати, немов дитину.
Ти посміхнешся – і сонце сяє.
Мов голос долі – дзвінкий й невинний -
Твій сміх і зараз в мені лунає,
Як спів довершений солов’їний.
Твій блиск очей та красу дівочу
Крізь вир життя пронесу – як мрію.
Бо це - єдине, чого я хочу.
І саме те, що я дійсно вмію.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2018
автор: Андрій Лаврик