Ця вічність віч-на-віч - застуда
Без права лікувати душу
Коли ти прагнеш повні груди
Шалена біль за серце душить
"Я мушу..." - шепотом пронзаєш
"Я зможу... " - впевнюєш себе
Та потім ноги піджимаєш
Десь в пів дорозі до небес
І майже прикладів немає
Із тих, хто вже дійшов туди
Хтось слід вагомий залишає
Когось і не згадаєм ми
І небо прагне лише кращих
В самотній дещиці краплин
Вкладає в руки гідних пращу
Меча супроти, сам один
І Долю прагнемо міняти
Щоб проти пращі із мечем
До бою вже, якщо і стати
То сто відсотків, щоб в Едем
Стереотипи поколінь
Ніхто не сміє руйнувати
На капищі своїх руїн
Нові руїни будувати
А далі межі неможливі
Політ фантазії до зір
Просте сприймаємо за диво
Ні кроку вже наперекір
Душа ослаблена цим часом
Роками, що лихим належать
До Щастя хто бажає ласо
За щастям лише збоку стежать...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2018
автор: Володимир Ромен