***

Череп  занурений  у  шкіру  вогню
посміх  забитий  у  розп’яття  світла
голос  зазвучений  у  весняний  труп,
який  от-от  оживе  
і  розпуститься  цвітом  

хмари  роздерті  дощем  диктату
холод  відчужений  числом  потопу
вкотре  за  горло  ллється  вода,
яка  от-от  стане  любов’ю      

ліс  не  відійде
вітер  не  стихне
птах  не  припинить  співати,
а  земля  ковтати  
твої  промовляння-сни

і  хто  зна..
Якби  смерть  не  вміла  сміятись
із  твоїх  анекдотів  –
боги    б,  можливо,  злягли  
хворими
від  нудьги,
й  тоді,
тільки  тоді,
повітря  б  стало  
верховним  тотемом  безумства,  
а  кожну  квітку  зі  саду  вирізали  
 б  хірургічних  скальпелем,
наче  серце  закоханого,
й  слово  кожне  –  промовлене  старим  поетом
було  б  випадковістю,
а  не  природним  інстинктом.
   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784699
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.03.2018
автор: Immortal