Колись від мене відреклася тінь.
Пішла собі, коли вночі я спала,
Їй, буцімто, зі мною шалу мало,
Назвала сотні видимих причин.
І з того часу я і в дзеркалах
Себе неначе вже й не пізнавала,
А внутрішні пружинисті спіралі
Губилися в міжзоряних світах.
Мій голос переходив то на рик
Пораненої дикої левиці,
То в шепіт хвиль і тріпотіння глиці,
Допоки в землю німо не проник.
Але і там, немов електрошок,
Будив зі сплячки вічний мій неспокій,
Пронизливий, як невимовний докір,
Примушував нови́й робити крок.
Привиклося без тіньових облич -
Не наступлю їм на мозольні рани,
Приймається, як чинник ірреальний,
Лиш деколи зориться навсібіч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784454
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2018
автор: Оксана Дністран