Раю мій! Моя єдина радість!
Все, що мав, вже втратив назавжди…
Тільки ти ще крапельку тримаєш
Душу цю над прірвою біди.
Тільки ти ще здатна оживити
Своїм словом мій анабіоз,
Тільки ти від болю захистити
Можеш тіло краще за наркоз!
Та от тільки… тільки чи захочеш?..
Вже втомилась… бачу по тобі…
Зазираю в твої рідні очі,
Потопає в суму та журбі
Твоє серце любляче і вірне,
Бо живеш в безвиході сама.
А тут я у слабості безмірній
І ні грама доброго нема.
Так щодня. Вже й березень надворі.
Тільки й того, що тепліш стає…
Птахам сподівань злетіти вгору
Безгрошів’я вічне не дає…
І не тільки в цьому вся причина
Вже чи нам звикати до нужди?!
Від лікарень у селі руїна,
Від недугів дітись нам куди?
На столі не бачимо ні м’яса,
Ні від риби залишків хвоста…
Бараболя… хліб… ячмінна каша -
Їжа вже до крайності проста.
І за неї дякуємо Богу!
Після виплат – триста гривень є.
Це – на хліб, на ліки, на дорогу…
Отаке «життя» і дістає.
Владцям нашим на людей начхати!
Вибори їм зараз понад все.
Скоро гречку майже в кожну хату
Мафія лукава понесе.
Хай кіло, та все ж таки прибуток!
Хай на тиждень, а душа жива!
Потім на роки журба і смуток,
На життя над мізерні права…
Бо ж віддам на виборах свій голос
За ту гречку, за отой хабар,
Щоб і далі на чуже мололось
І хапуга почувавсь як цар!
Щоб і далі, далі та ще далі
Виїзджала молодь за кордон,
А старі тихенько відпливали
За село, де суму полігон:
Під хрести, де терпляче та звично
Божий суд чекатимуть за те,
Що зміняли на хабарну гречку
Майбуття онуків золоте.
20.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784432
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.03.2018
автор: dovgiy