Таємний жаль у серці зостається,
Коли відходять інші всі жалі –
Що доти ця завіса не порветься,
Аж поки сам не підеш ти з землі,
Що сам себе ти так і не узнаєш,
А що казать про інших вже тоді!
З німих облич хіба що прочитаєш
Їх свідчення в останьому суді.
Твій свідок, другий ти – він не єдиний,
Мабуть, нам безкінечність всім ім’я –
Хоча не перейде за часу стіни
Бентежна таємниця ця твоя.
Вона – не мрія, і не може збутись,
Та й сам не хочеш ти її позбутись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784176
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 24.03.2018
автор: Надія Медведовська