Ти літав хоч раз по небу?
Якщо ні — летіти треба!
Що ти кажеш? Ти не вмієш?
Як таке казати смієш?!
Хто ж навчив мене літати,
Сонце, зорі обіймати,
На рівні витати з вітром,
Розмовляти з цілим світом?!
Як ти кажеш? Ти не знаєш?
А хіба не пам’ятаєш,
Як тримав мене за руку,
Як у рай штовхав крізь муку,
Як приспав мій страх очима,
Що були дивніші дива?
Ти штовхнув мене у муку —
Відпустила твою руку
І злетіла вище неба,
Так тікаючи від тебе.
Легко-легко я літала,
З світом тихо розмовляла,
Вільно-вільно говорила
Все про те, як я любила!..
Не топчися над землею —
Лети в небо, хочеш, — з нею;
Не штовхай її у муку,
Не пускай вже її руку…
Ти народжений літати,
Ти ж навчив мене кохати
Так, як мало хто уміє!
Хай душа твоя не тліє!..
Я вже більше не страждаю,
З іншим в небі я літаю;
Але як змогти збрехати,
Що ще хочу я літати?..
весна, 2008 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784088
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2018
автор: Спасиба Світлана