По планеті гуляє час

По  планеті  гуляє  час.  
Де  ступає  його  нога  –  
Там  і  попіл  росте  в  стогах,  
І  лунає  нетлінний  вальс.  

Вельми  пильний  це  спостерігач  
І  за  бабченням  наших  батьків,  
І  за  тим,  як  на  зріст  малюків  
Сипле  роки  клепсидри  рогач.  

Ох,  як  швидко  ж  вони  ростуть...  
А  як  речі  втрачають  тон...  
Це  усе  –  гутаперчива  ртуть,  
Із  епох,  що  течуть  в  унісон.  

Де  бодай  би  найменша  річ,  
Що  у  прадідів  грілась  руках?  
Розчинилась  у  плині  сторіч.  
І  забула  сказати:  «Ах...»  

Чи,  можливо,  таки  збереглась?  
Прикрашає  родинний  музей.  
Що̀  сіянню  фамільних  прикрас  
До  снаги  донести  до  дітей?  

Ми  ж  самі  –  насіння  прабатьків,  
Прабатьків,  що  аморфні  для  нас.  
Ми  є  доказом  руху  віків,  
І  вагомий  ще  доказ  –  парнас.  

22  березня  2018  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783850
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.03.2018
автор: DIaMONd88