Каштан мій добрий - простягає квіти.
Запитую - за що це? - він мовчить.
...А я ж йому життя укоротити
Колись хотів - була ганебна мить.
За те, що віти вікна затулили.
Високий він. Широкий, як стіна.
Його маленьким близько посадили,
Та в цьому зовсім не його вина.
Однак хотіли віку вкоротити...
А він дарує квітку золоту.
Я б теж хотів каштаном зеленіти,
Щоб хтось мене зрубав за доброту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783833
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.03.2018
автор: Іван Демченко