Відчини мені двері. Я хочу ввійти.
І хай побачу твої заплакані очі.
Знаю давно, що ти не святий.
Що виєш на Місяць один серед ночі.
Не тягни. Відчиняй якнайшвидше.
Я знаю, що ти за дверима стоїш.
І хай бачимось ми значно рідше,
Та я завжди поряд, ніколи між.
Відчиняй! Скільки стукати буду?
Я сама. Як не віриш - дивись.
Ти, сумне розпелехане чудо,
Я знаю, ти там, хоча би озвись.
Я втомилася чекати. Але я не піду.
Як треба, то тут просиджу до ранку.
Цим ти звісно не накличеш біду,
Але з тебе вино й круасан до сніданку.
Я ще тут, за дверима. Чую твій подих
Я знаю, що ти сьогодні один.
І не треба мені слів твоїх жодних,
Бо немає у тебе добрих новин.
Відчиняй. Хочеш я просто мовчатиму.
Триматиму ніжно твої долоні.
У тиші трохи тебе вивчатиму.
Допоки ти будеш в моїм полоні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783820
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.03.2018
автор: Чудна Пташина