ВЕСНА-ПАНЯНКА


Весна  гуляє  сквериком  міським.
Мороз  їй  руки  дряпає,  мов  кішка.
Сніг  ноги  лиже  язиком  шорстким.
А  білка  з  гілки  кидає  горішка.

Мовляв,  лови,  гризи  –  берись  до  діл,
Запалюй  сонце  тисячами  вольтів.
Хай  розійдеться    міць  його  між  тіл,
Прикриє  їх  від  льодо-куль  із  кольтів.  

Жує  горіх  панянка  у  вінку
І  крутить  думи  у  палкім  танку:
-  Де  взяти  силу,  коли    холод  -    кров’ю?

Тут  шпак  –  наставив    лютому  хвоста,  
Весні  поклав  цілунокна  вуста.  
Прозріла:  «Сонце...  запалю  любов'ю!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)