По дорозі прямій, що ледь вправо зверта,
Сухий явір похмуро схилився.
Тут табличка висить - ніби тайну гласить,
Хутір "Тонка" ось тут причаївся.
В зелен - шатах дерев, в буйноцвітті садів,
Білі хати похмуро зітхають.
Що стоять в самоті по боках двох доріг,
І на тонківців вперто чекають.
Вже не так, як колись, жайворонок співа.
Соловейко не так вже виводить.
Лише кілька сільчан по землиці святій
Топчуть ряст... Вже до клубу не ходять...
Була школа, продмаг і юрба дітлахів,
Щебетали. гасали по вулицях.
Трактори і машини снували щораз...
Та тепер за всім цим Тонка журиться.
Скільки мудрих людей: лікарів, вчителів,
Хліборобів, військових, ти земле зростила?
Скільки людям в життя ти путівку дала,
А вони тебе всі полишили...
Лиш у мріях і снах, у тривожних думках,
Часто линуть у хутір, до хати.
Де родились вони, де дитинство пройшло,
Де жили колись батько і мати.
Де у небі яснім рясно зорі цвіли,
Де на луг буйні трави манили.
Де закохані йшли,тде щасливі були,
Де стрічались, де вірно любили.
Де в леваді босоніж топтали траву,
Де під лісом отаву косили.
Де тепер бур"яни, де німа тишина.
В пустках блудить....Сказати не сила.
Тебе голод морив, тебе ворог палив,
Ти здолала незгоди і болі.
Рідна Тонко моя, дорога сторона,
Зичу я тобі кращої долі.
27.07.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2018
автор: Валентина Рубан