НЕХАЙ ДИВУЮТЬСЯ ОНУКИ

Нехай  дивуються  онуки,  
Як  ми  з  тобою  сміючись  
Йдемо,  тримаючись  за  руки,  
Так,  ніби  в  юності  колись.

Хай  озирнуться  перехожі,
Цікавість  просто  їх  заїсть,
На  молодят  уже    несхожі,
Це  викликає  сміх  чи  злість.

Хтось  похитає  головою
І  щось  під  ніс  пробурмотить,  
Що  з  глузду  з’їхали  обоє
І  вже  негоже  так  ходить…

Та  нам  байдуже,  не  звикати,
Ми  все  життя  ось  так  йдемо,
Нам  пощастило  покохати,
Ось  так  в  любові  й  живемо.

Хвилюючись  дивлюся  в  вічі,
Гарячий  подих  твій  п’янить,
Усі  бажання  чоловічі
Допомогла  мої  здійснить.

Всі  твої  мрії  та  бажання
Я  також  втілював  в  життя.
Сприяло  в  цьому  нам  кохання,
Як  сутність  нашого  буття.  

Біду  також  на  двох  ділили
На  двох  і  смуток  і  жалі
І  рідних  своїх  хоронили,
Були  проблеми  чималі.

Та  обіруч  йдемо  крізь  роки
І  рук  тепло  на  цім  шляху
Робити  помагає  кроки,
В  коханні  ж  бо  –  нема  гріху…

16.03.2018  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2018
автор: Мирослав Вересюк