Зціплені губи, молитви скрізь зуби,
Селфі із церкви, свічки у руках…
Ми так давно, наче люди - іуди,
З глумом лукавим на ніжних вустах.
Світ перевернем увесь, якщо треба,
Лиш би дійти до своєї мети,
Ангели ж білі дивуються з неба,
Вимогам нашим до Бога на ТИ.
Моляться люди словами бездушно,
Всюди їх фото з хрестами в руках,
Ніби забули про те, що насущно -
Сльози на люди, та пусто в думках.
Так завжди було, хрестилися люди…
Потім кляли і вбивали людей,
Мов бур`яни розрослися Іуди,
Ніц не змінилось з минулих ночей.
Гляньмо назад, коли предки ділили
Землі, озера, поля та ліси
І, так по-звірськи, сусідів давили
Із-за півметра чужої межі...
Де вони всі? Вже хрести покосились!
Де ті поля? Бур‘яном поросли!
Може не так, діди наші молились,
Раз не дійшли до своєї мети?
Моляться люди...І я поміж ними.
В серці молитва...А мрії в думках.
Де життя справжнє те, чисте, не хитре
Посеред інших? Чи тільки у снах?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782807
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2018
автор: Ярослав Ланьо