Розбита, мовби не жива,
І тіло все від болю ломить.
Ця осінь знов самотність принесла
Немає сил щоб їй відмовить.
Заходь до мене... двері відчинила.
Ти стала рідна, вже немов сестра.
Хоча підрізала коханню крила,
Щоб не змогла знов полетіти в рай.
Але до тебе вже давно я звикла
Крім тебе подруг і нема...
Заходь...Що може чаю вип*єм?
Ти все мовчиш.. немов глуха.
Ти сліпотою наче оповита...!
Не бачиш в світі цім краси.
Ось з дерева посипалося листя,
Як знак моєї самоти....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782723
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 17.03.2018
автор: Гончаренко Олександра