Стара дорога пролягла до лісу,
засумувала від пилюки і дощу.
А біля неї чути плач криниці,
не хочеться співати солов'ю.
Криниця плаче від посухи,
розвалене каміння, проросла трава.
Закриті очі в бідолахи,
вода не б'є із цього джерела.
Тут все колись було інакше,
росла калина, цвів розмай.
Зустрів юнак одну дівчину,
проте війна прийшла у їхній край.
Вона його по-справжньому кохала,
а хлопець на війну пішов.
Вже третій його чекала,
а він там смерть свою знайшов.
Почула звістку, опустились руки,
припала юнка до холодної землі.
А потім дочикавшись ночі,
блукала одиноко по селі.
Пішла дорогою до лісу,
тремтіло серце, плакала душа.
і сльози лились на розлуку,
у ту криницю що одна була.
З'єдналася навік із нею,
стрибнувши у холодне джерело.
В той день померло троє,
пройшли роки, засохло дно.
Стоїть криниця, вмерла при дорозі,
і тільки чути серця крик,
Було давно це, всі забули,
та ліс з роками не привик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782582
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 16.03.2018
автор: Катерина Галичанська