Ми часто, без благословення Бога,
рвемось до цілі... щоб розбити лоба.
Зажевріють в тумані ідеали,
як ми в душі звели їм п'єдестали.
Ні спротиву обставин підкоритись,
ні зважити не вміємо, вдивитись:
чи буде, з часом, вартим хоч уваги
все те, чому віддали перевагу?
Бог добродушно намір наш сприймає,
бо кожен на свій вибір право має.
За бажане в борні життя спливає
і кожен, мов прозрівши, помічає:
жадане зникло, тінню промайнуло,
те ж, що лякало, миром повернуло,
колись безцінне – брязкальце по суті,
безликі стали мудрі і розкуті,
мов здутий м'яч, знікчемніло величне,
казкове? – вже давно буденне, звичне.
Серед кумирів, сповнені отрути
іуди є і каїни, і брути,
що ллють злобу й помиї без упину,
а то й ножа тобі встромляють в спину...
Бог все це знав, та ми не довіряли.
І валяться фальшиві ідеали...
Сказали ж про захоплення без міри
ще в Біблії: "Не сотвори кумира!"
16.03.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782566
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2018
автор: Світлана Моренець