Ці степи...
На долю їхню випав лютий гарт.
Стерта деміургами з калюж наука війн.
Де владарював одвічний батько Бузький Гард,
впився повновладдям хлопчик Южноукраїнськ.
Вимахав пухлиною з бетону й залізяк.
Люду різномасному дав прихисток, але ж..
Де ґрунти в запеклих січах пріли від завзять,
плодить інородців і сичить змія АЕС.
Там, де чабани пасли замріяно корів,
де ревли пороги і збіговиська татар, –
дух козацький струх.
Цурпалком жеврів – та... згорів.
Втім, розверзся атомно на згарищі Тартар.
В лоні сміттєзвалищ – посмітюшки і шпаки.
Зиркають степи, мов боягузливі кролі,
силячись пізнати цю «істоту-навпаки»,
кращу з посмітюх в окрузі – Южноукраїнськ.
«Южно-» чи «Калюжно-»?
Хто пояснить цим степам?
В час, коли скували Південь вражі імена,
тут, на скелі, в профіль
гнівний Пугач проступав,
памороззю вкрилася гнила озимина.
Ссуть козак і ворог цицьку матінки АЕС!
Ссав її і я, допоки вкрай не отруївсь,
накивавши п'ятами, – невдячний Ахіллес, –
з міста... Южно-, Гузно- чи Паплюжноукраїнськ.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782546
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2018
автор: Олександр Обрій