На горбах трьох китів степових,
де туман три ріки оповив,
майорить сива постать багатохатинна,
мов кремезна, стара ахатина.
Промайнуло звідтоді сто літ,
як трискладане диво стоїть.
Пам’ятають ще скіфа, литвина і гота
Ольвіопіль, Богопіль і Голта.
Залатали з тих пір триста ран.
Де стоять казино й ресторан,
там три серця – козацьке, османське і ляське
обвінчалися з божої ласки.
«Бух!»: Синюха і Кодима – в Буг,
А над ними – навис деміург.
Підперезана аркою князя Вітовта,
спить дідизна, протрухла і то́вста.
Вже й хребет її переламавсь
під чужинським ім’ям – Первомайськ.
Лиш два слова, що серцю в них затишно й щемко:
Вінграновський… згущенка…
Він чекає. Терпляче стоїть.
Стали вічністю довгих сто літ.
Час минув, коли з волі вождя він грав монстра.
Дочекайся... І стань Вінграновськом!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782389
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2018
автор: Олександр Обрій